Від Івана святого Євангелія читáння.
Ів. 60 зач. 19, 6-11, 13-20, 25-28, 30-35.
В той час первосвященики і старші зібрали раду на Ісуса, щоб його вбити, і привели його до Пилата, кажучи:
6. Візьми і розпни його!
Каже їм Пилат:
– Візьміть його ви й розіпніть, бо я ніякої вини не находжу в ньому.
7. Юдеї йому відповіли:
– У нас є закон, і за законом він мусить умерти, бо він зробив себе Сином Божим.
8. Як Пилат почув те слово, налякався ще більше. 9. Вернувся він ще раз у Преторію й каже Ісусові:
– Звідкіля ти?
Ісус не дав йому одвіту.
10. Каже йому Пилат:
– Зі мною не розмовляєш? Хіба не знаєш, що я маю владу відпустити тебе, і маю владу розп'яти тебе?
11. Відповів Ісус:
– Ти не мав би наді мною ніякої влади, якби тобі не було дано згори. Тому, хто мене тобі видав, має більший гріх.
13. Пилат, почувши те слово, вивів Ісуса і сів на судилищі, на місці, що зветься Літостротон, по-єврейськи – Гаввата. 14. А був то день, коли приготовляли Пасху, близько шостої години. І каже до юдеїв:
– Ось цар ваш.
15. Ті закричали:
– Геть! Геть із ним! Розпни його!
Пилат каже їм:
– Царя вашого розп'яти?
Первосвященики відповіли:
– Нема у нас царя, крім кесаря!
16. І видав його їм на розп'яття.
17. Взяли вони Ісуса; і несучи свій хрест, він вийшов на місце, зване Череп, по-єврейськи Голгота. 18. Там його розп'яли і з ним двох інших з одного й з другого боку, Ісуса ж посередині. 19. Пилат велів зробити напис і прибити на хресті. Написано було: «Ісус Назарянин цар юдейський». 20. Багато з юдеїв читали той напис, бо місце, де був розп'ятий Ісус, було близько міста. Писано було по-єврейськи, по-грецьки і по-римськи.
25. При хресті Ісуса стояли його мати, сестра його матері, Марія Клеопова та Марія Магдалина. 26. Коли Ісус побачив матір і учня, якого він любив, що стояв біля неї, сказав до матері:
– Жено, ось син твій.
27. Потім каже до учня:
– Ось мати твоя.
І від тієї хвилини учень узяв її до себе.
28. По тому Ісус, знаючи, що все совершилось, щоб збулося Писання, мовив:
– Жажду.
30. Скуштувавши оцту, Ісус сказав:
– Совершилось.
І схиливши голову, віддав духа.
31. Тому що то була п'ятниця та щоб тіла не лишилися в суботу на хресті, бо був Великдень тієї суботи, юдеї просили Пилата, щоб переламали їм голінки і їх зняли. 32. Вояки прийшли й переламали голінки першому і другому, що були з ним розп'яті. 33. Та коли приступили до Ісуса і побачили, що він уже помер, голінок йому не ламали, 34. але один з вояків проколов йому списом бік і зараз же потекла кров і вода.
35. І той, який бачив, свідчить те, і свідчення його правдиве; і він знає, що говорить правду, щоб ви теж увірували.
Короткий духовний коментар
Мт. 15, 32–39. «Тим часом Ісус покликав своїх учнів і сказав їм: “Жаль Мені цих людей.”»
Напевно, ми неодноразово пересвідчувалися, що, коли старалися говорити людям про Бога, хоча в нас і дуже рідко є до цього відвага, наше слово не доходило до співрозмовника, не промовляло, не падало в його серце, не проростало в ньому. Чому так часто є?
Це Євангеліє є добрим прикладом: люди були настільки захоплені тим, що говорив Ісус Христос, що не спостерегли, як цілих три дні були голодними, тобто нічого не їли. Вони навіть не усвідомлювали, що були настільки перейняті Ісусом Христом, Божим словом, що не думали про земне, про харчування. Це добрий і важливий приклад для нас, бо коли говоримо про Бога не просто слова, а передаємо особистий досвід пізнання Бога, який ми здобули і яким ділимося, то можна сказати, що ділимося самим Богом. Саме тоді людей це зворушує і до них промовляє. Люди відразу відчувають, чи хтось це говорить з книжки, бо має добру пам’ять і ті чи інші речі може цитувати, чи десь прочитав це і переповідає, чи ж сам це відчув і пережив.
Коли ми це пережили й пізнали самі, то маємо досвід Бога і можемо його передати іншим. Саме тоді слово притягує, захоплює людей. Коли ж ми цього досвіду Бога не маємо, то стаємо немовби плагіаторами, «брехунами». Маючи досвід Бога, якби ми навіть не говорили риторично й красномовно, будемо його передавати людям. Саме це їх притягає.</p